Пархомівський історико-художній музей ім. П.Ф. Луньова

У харківському селі Пархомівка, що під Краснокутськом, розташований один із кращих художніх музеїв України - Пархомівський історико-художній музей (відділення Харківського художнього музею). Тут експонується безцінна колекція, завдяки якій музей добре відомий далеко за межами України. Відвідувачам представлені оригінали картин найвидатніших майстрів, визнаних у всьому світі: Пікассо, Ренуара, Бенуа, Казимира Малевича, Кандінського, Верещагіна, Шишкіна, Рєпіна, Левітана. Є ескізи Володимира Маяковського, олівцеві малюнки Тараса Шевченка та ін.

    Колекція Пархомівського музею вражає - понад шість тисяч експонатів. В основному це твори образотворчого мистецтва, хоча є і предмети декоративно-прикладного мистецтва, археологічні та етнографічні експонати. Крім живописних та графічних робіт, в Пархомівському музеї можна побачити скульптури, старовинні ікони, фарфорові вироби XVIII століття, зброю та знаряддя праці епохи неоліту і бронзи, предмети побуту, починаючи з часів Київської Русі і закінчуючи XIX століттям. Експозиції розділені за тематичним та історико-хронологічним принципом. Далеко не кожен обласний музей може похвалитися таким багатством.

    Звідки ж у харківській глибинці така унікальна колекція, завдяки якій Пархомівський історико-художній музей називають Міні-Ермітажем? Основна частина експонатів з'явилася в Пархомівці завдяки старанням сільського вчителя Панаса Луньова. Власне з нього все й почалося.

    Панас Федорович, уродженець Курської області, походив із селянської сім'ї. За життя він був пристрасним колекціонером. Цінувати високе мистецтво, зокрема літературу, його навчили батьки, які, незважаючи на свою бідність, були грамотними. Велика Вітчизняна війна перервала його навчання в Київському університеті, де він навчався на історичному факультеті. Потім - чотири роки концтаборів. У 1945 році Луньов приїхав у Пархомівку викладачем історії. Тоді йому було 26 років. Одночасно з викладацькою діяльністю Панас Федорович заочно навчався на історичному факультеті Харківського університету, який закінчив екстерном за два роки. Після Великої Вітчизняної війни в країні панувала розруха. Тоді хліб цінувався вище за твори мистецтва і старовинні речі, які сьогодні коштують мільйони. Панас Луньов на свою скромну вчительську платню не багато чого міг дозволити. Однак йому пощастило практично за безцінь купити на харківській барахолці справжні шедеври. Будучи шкільним учителем, він розвивав у своїх учнях духовність, прищеплював любов до прекрасного, прилучаючи їх до мистецтва. Луньов підключив дітей до збирання старовинних речей, монет, книг, ікон, картин. Одного разу Панас Федорович здивував місцевих жителів виставкою репродукцій картин Третьяковської галереї, що була відкрита у приміщенні Пархомівської школи. Після цієї виставки у нього остаточно утвердилася ідея створити в Пархомівці справжній художній музей.

    Бачачи живий інтерес підростаючого покоління до мистецтва, в 1955 році Луньов відкрив шкільний клуб «Райдуга», який послужив основою майбутнього музею. Тут діти знайомилися з історією та культурою країн світу, дізнавалися про великих майстрів мистецтва, живописні та музичні світові шедеври. Крім цього, Панас Федорович вивозив своїх вихованців на зустрічі з творчими людьми, на концерти класичної музики, в театри, на археологічні розкопки Ольвії, на екскурсії в Ермітаж, Третьяковську галерею, Державний музей образотворчих мистецтв ім. Пушкіна, в музеї Московського Кремля. Дивно, скільки цілеспрямованості, енергії та любові до дітей було в скромному сільському вчителю! Він проробив колосальну просвітницьку роботу. І сьогодні багатьом педагогам є у нього чому повчитися.

    Рухомий ідеєю про створення історико-художнього музею в Пархомівці, Луньов звернувся з листами до багатьох людей мистецтва, з якими був знайомий особисто, та у провідні музеї з проханням поповнити колекцію шкільного музею. Здавалося б, з цього навряд чи могло щось вийти, адже хто передасть твори мистецтва в нікому тоді не відомий музей, та ще й у харківській глушині? Але не даремно біблійна мудрість говорить: «Стукайте, і вам відкриють». Люди відгукнулися. Допомогу в поповненні експонатів Пархомівському музею надавали місцеві жителі, художники, письменники, колекціонери. Ілля Еренбург, наприклад, подарував кілька робіт Пікассо, серед яких всесвітньо відомий «Голуб миру» і керамічна ваза «Сова». А скульптор Сергій Коненков після відвідин «райдуговцями» його майстерні передав до фонду сільського музею свої скульптури, в тому числі мармуровий портрет «Ніночка» та бюст «Шевченко на засланні».

    Поступово налагодилася співпраця зі Спілкою художників СРСР, із харківськими музеями - художнім та історичним, Ермітажем, Московським музеєм образотворчих мистецтв ім. Пушкіна, Третьяковською галереєю, Російським музеєм у Санкт-Петербурзі, музеями Московського Кремля. У 60-і роки підтримку Пархомівському історико-художньому музею надавали Дрезденська картинна галерея (подарувала копію гіпсового бюсту Нефертіті) та Берлінський художній музей Боде.

    Спочатку експонати сільського музею розміщувалися в невеликому одноповерховому приміщенні, в якому Луньов зі своїми учнями своїми силами зробив ремонт. Кілька років потому, в 1963 році, в Пархомівку приїхала харківська знімальна група - створити фільм про унікальний Пархомівський музей. Оскільки приміщення, в якому розміщувалася музейна колекція, було, м'яко сказати, непрезентабельним, експонати на період зйомок вирішили перенести в порожню простору садибу графа Подгорічані (у так звану Пархомівську садибу). Коли ж зйомки закінчилися, Луньов наполіг на тому, щоб унікальна колекція музею залишилася в графському маєтку. Там вона знаходиться й досі, займаючи 9 залів на двох поверхах.

    У 1987 році Пархомівському історико-художньому музею було надано статус державного, а з 2008 року музей офіційно носить ім'я його засновника - Панаса Луньова.

    У березні 2004 року будівлю Пархомівської садиби, яка весь цей час перебувала на балансі цукрового заводу як колишнє заводоуправління, продали разом із заводом за смішну ціну - 26 000 гривень. Галас навколо графського маєтку і розташованих у ньому експонатів Пархомівського музею, піднявся тільки два роки потому. Панас Федорович до цієї події не дожив - він помер у лютому 2004 року. Згідно з його заповітом зібрана ним та місцевими жителями музейна колекція повинна залишитися в Пархомівці. Власником графського маєтку кінця XVIII століття сьогодні є ТОВ «НПФ «Сінтал-Д». Всі картини, скульптури, археологічні та інші музейні експонати є національним надбанням і знаходяться у відомстві Харківського художнього музею. Про закриття музею або про те, щоб перенести колекцію до Харкова, поки мова не йде. Пархомівський історико-художній музей ім. П.Ф. Луньова так само, як і раніше, гостинно приймає відвідувачів. Що буде далі - побачимо.