Цитадель Батуринської фортеці

    Опинившись в поліському селищі міського типу зі скромними будиночками, складно уявити, що тут колись була гетьманська столиця - «гарне, з цегли збудоване місто, яке своїми будівлями перевершувало інші міста України», як писав про нього шведський очевидець-історик Георг Нордберг.

    Не так багато міст, історія яких, подібно історії Батурина, таїла б у собі стільки білих плям і викликала б стільки суперечливих думок. І якщо вам хочеться зазирнути на кілька сотень років назад, в козацьке минуле України, то неодмінно слід приїхати сюди. Адже це містечко був офіційною резиденцією гетьманів Лівобережної України - Дем'яна Многогрішного (1669-1672 рр.), Івана Самойловича (1672-1687 рр.), Івана Мазепи (1687-1708 рр.) і Кирила Розумовського (1708-1764 рр.). У 2001 році Батурин включено до Списку історичних населених пунктів України.

    Щодо походження назви Батурина вчені дотримуються різних думок. Однак найбільш вірогідною є версія, що ім'я місту дало давньоруське слово «батура», яке означає «башта, фортеця, містечко».

    Що стосується часу заснування Батурина, то було прийнято вести відлік від першої згадки про місто - початок XVII століття. Проте в ході археологічних досліджень у центральній частині Батурина були виявлені залишки городища XI - XII ст. Саме в цей час, 900 років тому, тут із метою контролю північно-східної ділянки кордону Русі була побудована фортеця. Картографування знахідок давньоруської доби, поширених на площі в кілька десятків гектарів, дозволяє стверджувати, що тут розташовувався досить великий населений пункт. Ймовірно, городище було зруйновано татарською ордою восени 1239 року.

    Наступного разу про батуринські висоти згадали вже на початку XVII століття. Батуринську фортецю звів на високому правому березі річки Сейм польський магнат А. Пясочинський. За Цитаделлю закріпилася історична назва «Литовський замок». З 1654 року Батурин мав статус міста з магдебурзьким правом та магістратом. У 1664 р. фортеця не змогли взяти приступом війська польського короля Яна Казимира. Батуринська фортеця складалася з зовнішніх міських земляних укріплень із частоколом і цитаделі (замка), де знаходилася резиденція гетьманів. Тут був кам'яний гетьманський будинок та дерев'яна Воскресенська церква, в'їзні ворота та три вежі. За 21 рік свого правління І. Мазепа перетворив Батурин на столицю європейського зразка. Місто мало понад 20 тис. населення, 40 церков та 2 монастирі. Як і всі фортеці того періоду, Батуринська мала розгалужену мережу підземних тунелів, за допомогою яких можна було несподівано напасти, вислати розвідників або просто втекти. Один із ходів був знайдений у 2008 році неподалік від церкви Воскресіння Господнього. Батуринська фортеця займала площу майже 20 га і була тоді однією з найбільших в Україні.

    Саме звідси у 1708 році І. Мазепа виступив для з'єднання з Карлом XII. Російський цар Петро I, отримавши звістку про зраду Мазепи, вирішив зірвати свою злість на столиці гетьмана і наказав Меньшикову знищити місто. Військо Меньшикова, захопивши Батурин, влаштувало жахливу різанину, знищивши всіх козаків, а також мирне населення, не шкодуючи ні жінок, ні дітей. Також вони розграбували і спалили місто, не пощадивши навіть церков та монастирів. Керівників оборони Батурина вивезли до Глухова, де катували і стратили. Решту захисників, як стверджує автор «Історії русів», розіп'яли на хрестах, встановлених на плотах, і пустили за течією ріки Сейм. Так були покарані батуринці за те, що захотіли звільнитися з ярма імперії. Єдина споруда, яка вціліла після Батуринської трагедії - будинок генерального судді В. Кочубея, зведений наприкінці XVII - поч. XVIII ст. Саме сюди приходив Іван Мазепа до генерального судді Кочубея просити руки його доньки, своєї коханої Мотрі. І отримав категоричну відмову. Зараз у будівлі розташований музей «Будинок Генерального судді В. Кочубея», в якому можна ознайомитися з родоводом Кочубеїв, почитати листи Мазепи до Мотрі, в підвалі жахнутися методам та інструментам тортур, які використовувалися в допитах арештантів.

    Після кривавої різанини, вчиненої над повсталими проти російського самодержавства, А. Меньшиков отримав Батурин у подарунок від імператриці Катерини I, а резиденція гетьманів була перенесена у Глухів. З цього часу Батурин занепадає. Лише в середині XVIII століття, коли в 1750 - 1764 роках стараннями останнього гетьмана Кирила Розумовського Батурин знову став гетьманською резиденцією, місто почало оживати.

    На згадку про Батуринську трагедію, під час якої було знищено майже все населення міста (5-6,5 тис. військових, 6-7,5 тис. мирних жителів, тобто 11-14 тисяч загиблих), у 2004 році на місці північно-східної вежі Батуринської цитаделі встановлено пам'ятного хреста. До 2009 року на вцілілих мурах була закінчена реконструкція трьох оборонних веж, фортечних стін, гетьманського палацу та Воскресенської церкви, які увійшли до складу Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».